Глава 97. Ти живий? Це було заплановано заздалегідь.

Сяо Юан заклав руки за голову, нахилився над підвіконням і усміхнено сказав: – Фен Юе, вечеря готова. Сяо Фен Юе відірвався від книги і подивився в бік вікна: – Паничу? О, я знаю, я скоро буду. – Ян Лю Ан ще не повернувся з подорожі? – запитав Сяо Юан. – Лю Ан повернувся в обід. Напевно зараз він робить облік товару, паничу, – відповів Сяо Фен Юе. – Тоді я покличу Чуньґуя, – з посмішкою сказав Сяо Юан і відправився до східного крила. Сяо Фен Юе відклав записи розрахунків і на якийсь час завмер, ніби в трансі. Він подумав про імператора, що його любили тисячі людей з самого його народження. Вітер та дощ могли належати йому, а тепер він був змушений втекти й жити в безчесті. Він мав би бути гордим і пихатим, ненавидіти світ, що так із ним обійшовся.  Натомість, він швидко адаптуватися до нового життя і легко з усіма ладнав. І справді, він повстав з попелу і став смиренним. Найдивніше, що коли імператор прибув до села Таоюань, він сказав, що змінить ім'я. Однак Сяо Фен Юе й Ян Лю Ан зрозуміли. Зрештою, він був минулим імператором палої династії й, якщо він зустрінеться з кимось, хто знає його особистість, буде складно все пояснити. Однак, на диво, імператор змінив не тільки ім’я, а й прізвище. Він сказав, що відтоді його прізвищем буде Сяо, а ім'ям Юан.  Ян Лю Ан і Сяо Фен Юе були спантеличені, але вони не наважились допитуватись. Неважливо чи змінить він своє ім'я чи ні, вони й надалі кликали його “Паничем”, тож їм у всякому разі не було ніяково.Сяо Фен Юе заспокоївся, підвівся й пішов до головного залу. Поки він йшов через двір, то побачив удалині чоловіка, що вмивався. Кришталево чисті краплі води відблискували в сонячному світлі, стікали по щокам і пофарбували комір в темний колір. Коли він почув кроки, Ян Лю Ан обернувся. Побачивши, що це Фен Юе, його брови піднялись, вуста розплились у широкій посмішці:

– А-юе!Сяо Фен Юе почув розпусне і благородне “А-юе” і відчув тепле світло що вдарило в найглибшу частину його серця. Він зробив кілька кроків до Ян Лю Ана. Він витер воду з обличчя Ян Лю Ана рукавом:

– Закінчив з переобліком? Ян Лю Ан дозволив Сяо Фен Юе витерти його обличчя і тоді кивнув: – Так, я тільки повернувся, до маєтку й зустрів листоношу. Він приніс лист зі Східного Королівства У, для панича.– Схоже це лист від принцеси. Віддам паничу після обіду, – Сяо Фен Юе тепло посміхнувся.Ян Лю Ан кивнув: – Звичайно. Ходімо до їдальні, третя тітонька нещодавно кликала до столу.

– Так, – Сяо Фен Юе поклав руки на плечі Ян Лю Ана, схилив голову й ніжно поцілував його в губи. Ян Лю Ан обійняв Сяо Фен Юе за талію і закрив очі, цілуючи холодні губи, що на момент запалали, аж вони розійшлися. Після поцілунку, вони поговорили трохи як пройшов їхній день і попрямували до їдальні, аж їх перервав звук речей, що падали на підлогу, зі східного крила. Обидва зупинились і переглянулись.– Підемо подивимося? – нерішуче запитав Ян Лю Ан.

Сяо Фен Юе трохи роздумував, похитав головою і сказав:

– Краще не треба. Панич з цим розбереться. Боюсь, що якщо підемо, то створимо ще більше хаосу. Ян Лю Ан скосив очима на східне крило, зітхнув і ствердно кивнув.

В цей час у східному крилі Сяо Юан нахилився щоб підняти шматок твердого чорнила, що його вронив Чуньґуй, а потім поклав його на стіл. Руки Чуньґуя були вимазані чорнилом, перед ним лежали десятки листків рисового паперу, всі списані іменами. Першим йшло ім’я Лі Удіна, а потім імена солдатів Північного Королівства, яких Сє Чуньґуй міг згадати. Біля кожного імені були приписані слова “з Північного Королівства”. Правопис, звичайно, був правильний, але букви ніби складались у зображення розлюченого звіра, що розмахував зубастою пащею та пазурями.

– Чуньґуй, Чуньґуй, – Сяо Юан поклав чорнило на місце і обережно притримав пишучу руку Сє Чуньґуя. – Вечеря готова.

Сяо Юан терпляче повторював і повторював ці слова, поки Сє Чуньґуй нарешті не припинив писати. Він підняв на Сяо Юана погляд, повний невинності, притаманної лише восьми- чи дев’ятирічній дитині.Прихопивши таз Сяо Юан вивів його з бічної кімнати у дворик, наповнив таз водою й помив Чуньґую руки.Колись Сяо Юан попросив когось відвідати Північне Королівство й розпитати про родину Сє, однак отримав у відповідь жахливі новини: у день, коли Північне Королівство пало, всі члени родини повісились у фамільному домі. Всі вони дали обіт померти разом із країною й ніхто не вижив.Сє Чуньґуй кліпнув очима і запитав:

– Сяо-ґеґе, Сяо-ґеґе,а  що на вечерю?

– Гмм… – Сяо Юан вдав, що думає над питанням, потім подивився на Чуньґуя і посміхнувся: – Гадаю, третя тітонька зробила суп із качки.

– Вау! Я його дуже люблю! – зрадів Сє Чуньґуй, а тоді побіг до головного залу, не витерши руки.

Сяо Юан декілька разів прислухався до його кроків, але не кликав Чуньґуя. Він безпорадно знизнув плечима, вилив брудну чорнильну воду з таза і пішов до головного залу. За столом у головному залі вже сиділи Ян Лю Ан і Сяо Фен Юе. Жоден з них ще не торкнувся паличок, очевидно чекали на нього. Сє Чуньґуй вже пив суп з качки прямо з миски немов щаслива дитина. Коли рік тому вони вперше прибули до села Таоюань, вони планували, що будуть ділити стіл із Сяо Юаном, але їх також тривожив їхній низький статус. Вони хотіли улестити Сяо Юана й підтримати його в усьому. Сяо Юан часто їх виправляв, та згодом призвичаївся.

– Паничу, – коли Сяо Юан сів за стіл, Ян Лю Ан простягнув йому лист.

– О, це що? – Сяо Юан кинув непевний погляд на конверт.

– Лист із Західного Королівства Шу.

– Західне Королівство Шу? – Сяо Юан розгорнув листа і кілька разів перечитав вміст. Він не міг повірити своїм очам і навіть привстав від здивування.

– Паничу, що трапилось? – Сяо Фен Юе і Ян Лю Ан дуже здивувалися.

Сяо Юан відклав лист, заспокоївся, і сказав: