Глава 93. Я бачу крізь його осінні води, і я бачу крізь його весняні гори.
Його гукнули кілька разів, поки Сяо Юан не оговтався від трансу. Він підняв розфокусований погляд і перепитав:
– Що?
Принцеса Юн Нін зітхнула і передала чисту білу шовкову хустинку:
– Ґеґе, не стискай так розбиту нефритову шпильку. Ти тримав її весь цей час, я боюсь, що один з уламків поріже твою долонь. Краще завернімо її в хустку.
Сяо Юан тупо витріщився на принцесу Юн Нін, ніби намагався розшифрувати її слова, трохи згодом кивнув:
– А… так, добре.
В принцеси Юн Нін не було виходу окрім як забрати в нього розбиту шпильку, замотати в тканину і тоді знову покласти до рук Сяо Юана.
Білий згорток якийсь час лежав на прямій долоні Сяо Юана. Раптом, карета наїхала на горбок і шпилька ледь не полетіла на землю. Сяо Юан кліпнув очима, миттю зігнув п’ять пальців і міцно затиснув її у долоні. Врешті, якийсь час потому, Сяо Юан зітхнув. Тоді він загорнув шпильку в тканину і поклав її до дерев’яної скриньки з цінностями Хун Сю та Євнуха Чжао.
Він впевнено сказав Хе Ціну забути все, та все скінчилось трагікомедією. Хто ж міг подумати, що це буде останньою порадою, яку він надасть?
Дюжину днів потому маленьке містечко на кордоні вітало три карети.
Сяо Фен Юе підняв занавіску і зайшов до карети де сиділи Сяо Юан та принцеси Юн Нін й Сяо Пін’ян:
– Молоді панство, ми прибули до міста, відпочнімо тут.
Все було не так, як раніше, тож настав час змінити те, як до нього звертались.
Сяо Юан і Сяо Пін'ян кивнули, принцеса Юн Нін посміхнулась:
– Так, дякую, ґеґе Фен Юе.
Всі думали, що принцеса, яка все життя провела у палаці, не зможе призвичаїтись до часів таких заворушень. Однак, вона ніколи не дулась і, хоч її звали принцесою народу, вона не дивилась зверхньо на Ян Лю Ана й Сяо Фен Юе. Натомість, вона з легкістю звала їх “ґеґе”. Коли вона вперше назвала Ян Лю Ана “Лю Аном” вона ледь не злякала колишнього охоронця до смерті.
Коли вони знайшли ресторан, то були готові наїстись досхочу й відпочити, а потім продовжити подорож.
Офіціант побачив, що всі вони молоді й прекрасні люди, тому не міг стримати цікавості. Тож, він підійшов ближче налити чаю: