Ілюстраторка: omint
Майстер Чжао Цзін із Тайху, також відомий як Мечник Цюшань*, був прославленим героєм свого покоління.
秋山剑客 qiūshān jiànkè, 剑客 перекладається як «мечник», 秋山 дослівно перекладається як «осінні гори».
Ще до візиту до Тайху Чжоу Цзишу дуже хотів зустрітись із цим видатним майстром бойових мистецтв та на власні очі побачити того, чиє ім’я йому так часто доводилось чути. Окрім цього, до Цзишу дійшли чутки, що Юй Тяньцзє — єдиний син голови ордену Хуашань разом з Му Юньґе — господарем гірського маєтку Дуаньцзянь та однооким майстром Цзян Че також мають прибути до клану Чжао.
Чжоу Цзишу добре знав, чим усі ці люди дихають*, адже у свій час для запобігання можливих конфліктів у Тянь Чуані ретельно збирали та зберігали в спеціальному архіві всю інформацію про кожну відому особу цзянху за останні 50 років.
В оригіналі використано ідіому 如数家珍 rú shǔ jiā zhēn, що дослівно перекладається як «перераховувати щось, неначе сімейні дорогоцінності», вислів несе в собі метафоричне значення «гарно знати/розбиратись у чомусь».
Наприклад, Цзишу було відомо, що Чжао Цзіна, того самого героїчного Мечника Цюшань, в юності вигнали із клану. Поневіряючись у злиднях, заради власного виживання та наживи, він став найманим злочинцем і своїми діяннями мало чим відрізнявся від Демона пісні Цінь Суна. Лише коли Чжао Цзіну виповнилося 27 років, він повернув собі справжнє ім‘я та взяв за дружину єдину доньку голови клану Фен у Тайху. У такий спосіб, тримаючись за жіночу спідницю, він помалу примножував свої статки й до того ж таємно позбувався кожного, хто знав про його минуле. Невдовзі Чжао Цзіна було прийнято назад до клану Чжао.
Або широковідомий молодий майстер Юй Тяньцзє. Ходили чутки, що він закрутив роман із однією красунею, але після недовготривалих стосунків покинув її. Невдовзі дівчина вкоротила собі віку разом із ненародженою тримісячною дитиною в утробі. Вона була благородною та щирою у своїх почуттях, тому нікому не видала імені свого коханця.
Оскільки Чжоу Цзишу знав істинні обличчя цих «героїв», йому особливо кортіло побачитись із ними. Та й Ченлін благав його залишитися в маєтку Чжао ще на одну ніч.
Не зважаючи на злодіяння в минулому, Чжао Цзін справляв враження шляхетного майстра: він не дивився на обірванця Чжоу Цзишу зверхньо. Проте, послухавши розповідь Чжан Ченліна про їх небезпечну подорож до Тайху, Чжао Цзін неабияк зацікавився походженням цього волоцюги.
У той самий день, коли їм обом допомогли влаштуватися, нагодували та дали можливість помитися, Чжао Цзін покликав Ченліна до свого кабінету, аби той детальніше розповів про все, що трапилося з ними. Чжан Ченлін був ще дитям, тому зрадівши, що знайшов когось, кого міг вважати сім‘єю, він розповів усе та й навіть те, чого до кінця сам не розумів. Чжао Цзін насторожено прислухався до кожного слова і, коли Ченлін закінчив свою розповідь, не стримуючи цікавості, запитав:
— А цей пан Чжоу… Ти знаєш, хто він такий насправді?
Чжан Ченлін, сповнений усієї щирості, ще раз переповів події, що трапилися в покинутому храмі.
Чжао Цзін, примруживши очі та погладжуючи бороду, підбадьорив його кількома словами й відпустив відпочивати.
За десять днів спільної мандрівки Цзишу також непогано пізнав Чжан Ченліна. Хоч той не мав ніяких особливих умінь та був розніжений у розкошах із самого дитинства, він усе ж виріс хорошим юнаком із добрим серцем. Ченлін ніколи не скаржився на труднощі й був доволі простодушною людиною. Очевидно, що старий лис Чжао Цзін без особливих зусиль витяг з довірливого хлопчика в розмові всю необхідну йому інформацію.
Цзишу подумки всміхався. Не важливо хто — Чжоу Сюй чи Чжоу Цзишу — обидва імені були незнайомі цьому світу. Навіть якщо й залишився хтось, хто володів якоюсь поверхневою інформацією про Тянь Чуан, імені його лідера ніхто не міг знати напевне.
А якщо хто й спробував би пошукати згадки про пана Чжоу, то зміг віднайти хіба інформацію про те, що той служив молодшим генералом внутрішньої варти імператорського палацу. Будучи доволі шанованим паном, він був недостатньо впливовою фігурою в очах цих славетних майстрів.
Від ранку наступного дня персона Чжоу Цзишу стала головною темою для обговорень у Тайху — він не міг покинути власної кімнати, оскільки потік гостей безперервно збільшувався й збільшувався. Цзишу не залишалось іншого вибору, як приймати всіх цих відвідувачів.
— Ох, пане Чжао, я так давно чекав зустрічі з вами. Це справжнє щастя познайомитись із таким майстром! Як-то кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути... Ви хотіли б знати, хто був моїм наставником? Ох, він нікому невідомий, не варто й згадувати про нього.