Глава 60. Звісно ж я обираю приховати свої помилки.

❗️Попередження❗️якщо для вас чутливою є тема насилля над тваринами, радимо утриматися від прочитання розділу. З турботою, команда Лиходія.

Усі були приголомшені. Обличчя юного монарха було таким ніжним та витонченим, і його тіло не було міцної статури. А щойно він шокував усіх своєю незвичною поведінкою.

Нє Ер теж був ошелешений. Довгий час йому важко вдавалося навіть дихати, й він невпевнено почав:

– Ваша Величносте…я…Ваш покірний слуга не посміє…я.

– Не хвилюйся, і стався до мене як до звичайної людини, – Сяо Юан випередив його.

Нє Ер подивився на руки та ноги Сяо Юана і відчув, що може зламати маленьке тіло монарха, якщо просто торкнеться його. Його дихання пришвидшилось і стало тяжчим.

– Ні, Ваша Величносте, боюся, що якщо поворухну своєю рукою, то нашкоджу Вам. Це погано…

Сяо Юан злегка посміхнувся, потім різко схопив та вивернув ліву руку Нє Ера і притиснув того до землі.

Ілюстрація від нашої команди. Ілюстраторка: Тартар.

І ось знову всі присутні були приголомшені, коли побачили падіння Нє Ера. Коли він повернувся до реальності, то відчув біль, що тягнувся з лівої руки. Він відчув тривогу і швидко вирвався з захвату Сяо Юана, перевернувшись.

На обличчі Сяо Юана сяяла усмішка, але потайки в серці він казав: “Тіло імператора занадто слабке. Він навіть не може вивернути руку! Розумієш тепер, що варто час від часу займатися спортом за межами ліжка!?”

Також він був засмучений тим, що Нє Ер навіть не наважився серйозно битися з імператором. Він відразу стиснув кулаки та сказав:

– Ваша Величносте, Ви дуже добре володієте бойовими мистецтвами, але покірний слуга не може зрівнятися з Вами. Я маю визнати свою поразку, – Нє Ер швидко покинув бойову арену, боючись розлютити імператора.

Зрештою, це було зовсім не цікаво. Сяо Юан відчував сором за те, що він не зміг показати своє обличчя на публіку, зійшов з арени, міцно схопившись за серце, а потім підвів свою голову, зустрічаючись зі світлими очима Ян Це Хіна.

Коли він дивився на нього, відчував, ніби тисячі вогників світились у його зіницях. Ян Хе Цін м’яким голосом сказав йому:

– Дякую.

І раптом все почуття сорому зникло.