Ілюстраторка: Nekromi
Вень Кесін дотримав свого слова, коли сказав, що не поспішатиме закінчувати епітафію на надгробку для старого Лун Цюе. Він справді без жодного поспіху взявся за написання на валуні.
Немов вишиваючи, він вирізав на ньому близько десяти ієрогліфів на день. Щоразу ретельно перевіряючи свій прогрес зліва на право та згори вниз, аби переконатися, що його письмо — вишукане, а рядок — римований.
Закінчивши — відходив назад, аби помилуватися своєю роботою. Він поважно схрещував руки за спиною та похитував головою туди-сюди — ніби споглядаючи шедевр перевтілення Лі Бая та Ду Фу.
А тоді зміст. Хоч і склалася епітафія з тисячі слів, та блукала вона довкола своєї теми за тисячу лі. Поетичність його письма можна було порівняти лишень із небесними скакунами, що ширяють по небу — жоден світський осел не зумів би здійснити цю подорож від одного абзацу до другого.*
Хтось, хто робить щось творчо, з неймовірною фантазією, описується як 天马行空 (або «небесні коні, що мандрують небом»). Авторка саркастично протиставляє цей вислів 三纸看不见一根驴毛 (або «ти б не знайшов ослячу шерсть на трьох сторінках»), щоб описати пустослів'я Вень Кесіна.
Навіть Чжан Ченлін, споглядаючи за цим, міг лише визнати, що пан Вень, мабуть, був настільки поглинутий написанням посмертного слова, що геть зовсім забув про покійного дідуся Лун.
Натомість Чжоу Цзишу, ставши частиною цзянху в молодому віці, був товстошкірим і мав справді залізне здоров'я. Постраждавши кілька днів, він повернувся до свого звичного стану й продовжив знущатися з Чжан Ченліна у маленькому дворику, змушуючи того відпрацьовувати прийом «польоту без крил».
Чжан Ченліну довелося ходити по стінах та стрибати верхівками покрівель, зазнаючи невимовних страждань, які він, однак, витримав без найменшої скарги. Насправді він дужче боявся, що шифу повідомить про своє одужання, та змусить їх піти.
Та, схоже, Чжоу Цзишу геть забув про від'їзд. Можливо, у всьому винна холодна зима, яка змусила замерзнути навіть Шучжун, зробивши вкрай лінивими як тварин, так і людей. Уже й проминуло свято Лаба* та свято поклоніння богу Цзіо Цзюню.*
腊八节 làbā jiē свято пов'язане з датою просвітлення Сідхарти Гаутами. День відзначають 8-го числа 12-го місяця за місячним календарем, поїдаючи смачну кашу «Семи Скарбів і П'яти Смаків».
小年 xiǎonián («маленький рік») відноситься до 祭灶节 jìzào jiē «свято жертвоприношень Кухонному богу Цзао Цзюню». Святкують 24-го числа 12-го місяця за місячним календарем.
Хоча в Маєтку маріонеток їх проживало лише троє, кожен день був сповнений балагану та галасу.
У Вень Кесіна виникло невимовне відчуття тривоги, після тієї ночі, яку Чжоу Цзишу провів в його обіймах. Через це відчуття він трохи тремтів аж до наступного дня: звичайно, Вень Кесін знав, що поранитись означає терпіти біль, проте навіть уявити не міг, що Цзишу зазнав аж таких тортур.
Його серце обливалося кровʼю. Вень Кесін почав ставитися до Чжоу Цзишу так, наче той був зроблений із найкрихкішої порцеляни — він більше не наважувався загравати та дуркувати з ним.
Однак хто ж знав, що протягом двох, сповнених страхом, днів спостережень, виявиться, що «порцелянова лялька Чжоу» насправді легковажний дундук. Той, хто памʼятатиме про печиво, а не про розбиту банку.*
记吃不记打 ( «пам'ятати про їжу, але не про побиття»). Мається на увазі той, хто не пам'ятає минулих уроків/негативного досвіду.
Кожного ранку, після того, як жахлива ніч,пронизана болем, минала, Цзишу, здавалося, про все забував. Він знову починав глузувати та лаятись, демонструючи таку ж сильну пам'ять, як у золотої рибки*. Пізніше, швидко сполоснувшись, усі сліди млявості вже будуть змиті з його лиця, а під час сніданку, шквал паличок Цзишу, як завжди, безцеремонно змете всю їжу. Ніяких змін.
撂爪就忘 liào zhǎo jiùwàng букв. «забути, піднявши лапу», означає відсутність пам'яті у мишей; вона також використовується для звинувачення людей у забудькуватості або в тому, що вони не засвоїли урок. У тексті миша інтерпретована до золотої рибки, задля легкого та зрозумілого сприйняття.