**
Ілюстраторка: nekromi
Ґу Сян, маючи підтримку за спиною, з’явилася в дверях із грандіозною пихатістю. Коли вона побачила пошарпану постать Цао Вейніна, в її серці спалахнуло незрозуміле полум**'**я.
Вона холодно посміхнулася:
— Я ж то думала, що ви, вихідці з так званих традиційних шкіл, накидаєтеся на людей групою лише коли не можете впоратися самотужки. А виявляється, це просто традиція! Чжан Ченліне, підійди-но сюди й розкажи їм, куди саме я тебе викрала!
Лише тоді натовп помітив боязкого хлопчика позаду Ґу Сян.
Хвилювання вмить охопило Чжан Ченліна від усвідомлення того, що його покликали виступити перед такою кількістю людей. Крім того, Фен Сяофен і його колеги того дня здавалися особливо лиходійськими, тож Ченлін не міг не здригнутися. Маленькими, скромними кроками, які більше б личили молодій нареченій, він підійшов ближче до Ґу Сян і майже пошепки вимовив:
— Сестра Ґу Сян не викрадала мене. Я сам послідував за нею і братом Цао.
— Нісенітниці, — прогарчав Зелений Старий. — Чжане, хлопче, не кажи мені, що ця демониця й тебе обдурила! Скільки тобі років, щоб повторювати за цими негідниками й впадати за красунями?
Побачивши Ґу Сян, очі Фен Сяофена почервоніли від гніву. Він витягнув мачете й замахнувся:
— Бісова сучко, можеш прощатися зі своїми очима!
Ґу Сян нахилилася вбік і відступила на три кроки, щоб уникнути ударів, які налітали на неї. Потім вона, стрибнувши вгору, приземлилася на балки даху.
— Гей, коротуне, — сказала вона, височіючи над присутніми. — Цьому твоєму гігантському дурню ще пощастило, що я пожаліла його. Усе ж, він і так проклятий на все життя тим, що слідує за тобою. З милості цієї ніжної панни я лише засліпила йому мигалки. Якби це був хтось інший, то велетень уже валявся б мертвим. Ти сам нарвався на неприємності, та ще й втягнув у них свого друга. Пфф…
Останнє фиркання наприкінці її висловлювання було трохи запирханим. Граційна,***** юна панна в цей час перестрибувала з однієї балки на іншу, щоб ухилитися від розбурханого натовпу, який атакував її з усіх боків. Зараз, обтяжена тривогою, вона наблизилася до Цао Вейніна.
翩若惊鸿 piān ruò jīng hóng швидка й стрімка, немов стривожений лебідь.
Як раптом даос Хуан підскочив до стелі, щоб перехопити Ґу Сян.
Зметикувавши про своє невигідне становище, Ґу Сян присіла, перш ніж перестрибнути на іншу широку балку. Потім, як мавпеня, вона простягнула руки, щоб обхопити поперечну балку й зробила спритне сальто.
Ґу Сян різко змахнула рукою, ніби викидала щось.
— Лови! — закричала вона.