Ілюстраторка: nekromi
У Чжан Ченліна запаморочилося в голові; він подумав, що це, мабуть, від отрути скорпіона. Гуркіт у вухах відлунював, неначе грім, а звуки довкола, здавалося, долинали до нього крізь муслінову завісу — він ніби щось чув, проте не розумів, чи було воно реальністю.
Юнак повернув обличчя в той бік, звідки прилетіла стріла, і побачив перед собою двох чоловіків.
Той, що тримав у руці невеликий арбалет, був одягнений у довге чанпао темно-синього кольору, великі рукави якого елегантно похитувалися на вітрі. На його завширшки з долоню поясі, що стягував талію, висіла витончена флейта з білого нефриту. Чоловік не був схожий ані на мешканця цзянху, ані на вченого. Він скоріше нагадував багатого посадовця*, що купався в несказанній розкоші та багатстві. Спершу здавалося, що його пара "персикових очей" зберігала натяк на усмішку, проте придивившись уважніше, ставало помітно, що погляд, спрямований на скорпіона, виблискував холодним світлом.
公卿 gōngqīng, вищі посадовці та сановники, що існували за династії Чжоу.
У заціпенінні Чжан Ченлін подумав, що ця людина... була найкрасивішою, яку він коли-небудь бачив.
Інший чоловік із холодним, неначе лід, обличчям стояв поруч нього. Він був із голови до ніг одягнений у чорне вбрання, а на його плечі сиділа маленька біла куниця.
Ілюстрація від нашої команди. Ілюстраторка: omint
Скорпіон, що все ще залишався позаду, здавалося, на мить завагався, але потім, неначе стріла, метнувся в сторону чоловіка з арбалетом.
Чжан Ченлін відчув невимовний крижаний подих вітру біля свого вуха, і перш ніж зрозумів, що сталося, скорпіон уже був мертвим.
Чоловік у чорному, який іще мить тому був на відстані, раптом опинився біля нього.
Незнайомець нахилився та, піднявши поранену руку Ченліна, обережно оглянув її. Потім, запечатавши акупунктурні точки, він підніс хлопцю до рота якусь пігулку:
— Проковтни, це від отрути скорпіона.
Не думаючи ні про що інше, Чжан Ченлін з усіх сил схопив чоловіка за рукав та промовив:
— Сестра... Ґу... Сян… Будь ласка, врятуйте...
Слова, в які він вклав усі свої сили, вилетівши з вуст перетворилися на спотворену мішанину. Проте чоловік у темно-синьому вбранні все ж таки зумів щось розібрати із цього лепету.
— Ти просиш нас врятувати когось? — запитав він лагідним голосом. — Де ця людина?
Чжан Ченлін показав пальцем у напрямі, з якого він прийшов.
— Сестра… Ґу... Будь ласка, врятуйте... її, будь ласка... врятуй...