Ілюстраторка: nekromi
Коли Чжоу Цзишу та Вень Кесін повернулися, Ґу Сян і компанія вже пішли. Вони залишили за собою лише купу трупів, яких розбирали люди з маєтку Ґао. Навколо зібрався великий натовп роззяв.
Вень Кесін не звик носити щось на обличчі, тому здавалося, ніби тонке, наче крила цикади, маскування могло відпасти з його шкіри будь-якої миті.
Кесін вистежив Чжоу Цзишу лише кілька хвилин тому й тепер спостерігав, як той поважно ступав, ніби ситуація його зовсім не стосувалася... Ніби він і не був Чжоу Цзишу.
Вень Кесін уперше бачив, як хтось поводиться так упевнено, маючи приховані мотиви. Здавалося, що маскування й справді зробило шкіру Чжоу Цзишу грубішою.
Клацнувши язиком від подиву, Вень Кесін попрямував за ним.
Кілька людей досліджували трупи, серед них був і Мо Хуайкун зі школи меча Цінфен. Вираз його обличчя здавався вельми серйозним. Стало зрозуміло, що він упізнав роботу Цао Вейніна.
Вень Кесін деякий час уважно його розглядав, а потім підійшов ближче до Чжоу Цзишу й прошепотів тому на вухо:
— Поглянь на обличчя старого Мо. Той маленький гидотник Цао Вейнін не міг утекти від свого клану, щоб драпонути з Ґу Сян, чи не так?
— Знову ти щось собі надумав, — відповів Цзишу.
Глянувши на труп під ногами, він насупився: від побаченого йому стало трохи зле.
Якими були ті смертники Скорпіони? Чи змогли ці двоє ненадійних дітей із тим маленьким нахабою самостійно впоратися з такою ситуацією? Чи були вони взагалі живі? І куди втекли?
Вень Кесін на мить задумався, перш ніж сказати:
— Оскільки Скляна броня й Скорпіони сколихнули все місто*, я впевнений, що Ґу Сян вирішила б втекти в якесь безлюдне місце.
满城风雨 mǎnchéng fēngyǔ, буквально перекладається як «по місту проноситься вітер з дощем».
Чжоу Цзишу кинув на нього погляд і швидко вийшов із натовпу.
— Тоді чого ти чекаєш? — сказав він. — Ходімо!
Вони зникли так само швидко, як і прийшли, ніхто й не помітив.
— Не хвилюйся, — заспокоїв Вень Кесін. — Ґу Сян не така безтолкова, як ти думаєш. Крім того, Цао Вейнін також із ними.