Ілюстраторка: nekromi
Протягом більш як десяти років, прожитих так, наче він був наполовину людиною, наполовину привидом, серце Чжоу Цзишу закам’яніло, не залишивши місця сумнівам та безпорадності. У п’ятнадцять років йому, ще дитині, довелося взяти на себе керування Садибою чотирьох сезонів. У вісімнадцять він випадково познайомився з кронпринцом Хелянь Ї і сповнився юнацькою гординею. У двадцять три самостійно заснував Тянь Чуан.
Усе, що потрібно було зробити — зроблено.
І навіть якщо його ім’я не закарбується в історії, безкрайні ріки й гори завжди пам’ятатимуть про його здобутки.
Під час розповіді Чжоу Цзишу кутики його губ піднялися в ледве помітній гіркій посмішці, але погляд, яким він обвів натовп, палав холодним сяйвом.
У цей момент ноги даоса Хуана підкосилися й він відчув різке бажання відступити, але, краєм ока подивившись на Юй Цюфена, залишився стояти на місці.
Думка даоса Хуана щодо Юй Цюфена та його померлого сина завжди була такою: пихаті лише на словах, а на ділі користі ніякої*. Їм ледве вдавалося витримувати конкуренцію, покладаючись на здобутки менш відомих шкіл, аби хоч якось таким чином підтримувати свою репутацію. Навіть якщо даос Хуан і допомагав Цюфену час від часу, це було зроблено лише через дружні стосунки між орденами Хуашань і Цаншань. Так, з одного боку йому можна було вихвалятися неймовірною відданістю, а з іншої — поглядати на Юй Цюфена, як на жалюгідного нікчему.
В оригіналі використана ідіома 徒有其表 túyǒuqíbiǎo, що означає «ззовні гарний, та на практиці користі ніякої».
То як можна було відступити перед настільки безпорадним чоловіком?
Даос Хуан подумки порахував людей у натовпі за спиною, і його серце раптом радісно підстрибнуло від думки:
«Та нас так багато, що навіть якщо один наступить на тебе, цього буде більш ніж достатньо, щоб ти перетворився на локшину!»
Уголос же даос закричав:
— Нащо зараз із ним ляси точити?! Усе дізнаємося, коли він розколеться на допиті під час суду!
Від його вереску в Юя Цюфена ледве не луснуло щось у вухах. Злегка насупивши брови й схиливши голову на бік, він розгорнув віяло, на тканині якого було зображено пейзаж*, й обмахнувся ним кілька разів.
山水画 shānshuǐhuà традиційний китайський пейзажний живопис.
Поведінкою Хуан нагадував йому неосвіченого селюка, і від цього Юй Цюфен відчував лише роздратування. Здавалося, навіть простак-м’ясник, який забиває свиней на ринку, був більш витонченим за недотепного даоса. Він так гарцював туди-сюди й так горланив нісенітниці, що його голос, напевне, було чутно в кожному кутку. Цей дурень наче боявся, що інші не помітять його існування.
Юй Цюфен, холодно посміхнувшись, глянув на Чжоу Цзишу. Він вирішив не звертати увагу на те, про що продовжував розпинатися даос Хуан.
«Якби не слабка позиція Хуашаню, що з роками стала все гіршою, — тим часом задумався він, — і не моє бажання зберегти стосунки з іншими орденами*, став би я брататися з цим пустоголовим? Але хай уже бере ініціативу на себе, як так хоче. Разом із цим промацає ґрунт: нам усе ще невідомі здібності цих двох, та й наступник монаха Ґу досі не видав себе».
В оригіналі використана ідіома 孤掌难鸣 gū zhǎng nán míng, що буквально перекладається як «однією долонею в долоні не поплескаєш», й означає «один в полі не воїн».