Глава 35. Неважливо, що ти робитимеш, тебе зрозуміють правильно.

Наступного дня, у двері до Сяо Фен Юе постукали.

Сяо Фен Юе завжди був доволі самотнім, і єдиний, хто до нього навідувався – це Ян Лю Ан. Однак, цього разу, коли він з радістю відкрив двері, він побачив останню людину у списку бажаних гостей.

Цін Ю посміхнувся і сказав:

– Чи можу я зайти поговорити?

Із ввічливості, Сяо Фен Юе, доброзичливо запросив його до кімнати:

– Ця бідненька кімната непоказна, ґунцзи¹. Якщо хочете, проходьте, сідайте.

¹Ґунцзи (公子) – титул, за яким звертаються до молодих чоловіків; найчастіше синів чиновників, або знаті.

Цін Ю ввійшов до кімнати, але не сів. Він подивився на гуцинь, що лежав на столі та розлючено пройшовся пальцями по струнах:

– Я чув, Сяо-ґугцзи гарно грає на струнних інструментах, тому прийшов у тебе повчитися.

– Я не смію Вас вчити, але міг би обговорити з Вами гру, – Сяо Фен Юе стримав неспокій у душі, поклав на стіл фарфорову чашку і налив Цін Ю чай.

Цін Ю коротко та злісно всміхнувся, але, опанувавши себе, запитав:

– Сяо-ґунцзи, ти колись грав на гуцині для Його Величності?

– Смиренний я не має таланту. Його Величність вважає мою музику негармонійною, смиренний я ніколи не грав для Його Величності, – відповів Сяо Фен Юе.

Посмішка Цін Ю стала ширшою, він злегка прижмурився. Хитро та злісно запитавши:

– То, в такому великому палаці, тільки тілоохоронець Ян слухав, як ти граєш на гуцині?

Рука Сяо Фен Юе здригнулась, фарфорова чашка, яку він тримав, впала на підлогу та розбилася на друзки. Він раптом підняв голову, його обличчя було бліде, як у мерця, його очі округлились, а червоні губи тремтіли:

– Ви, Ви, Ви…

Цін Ю взяв чашку, налив у неї води, зробив ковток і продовжив: