Глава 33. Не варто про це хвилюватися.

Вівтар Небесного храму був розташований на половині шляху до вершини гори, тому до нього вели 99 сходинок. Захід сонця виглядав так, ніби сонце стікало кров'ю. Цей урочистий вівтар дійсно викликав захват.

Біля сходів, увесь з нефриту і золота, стояв храм. Він був сповнений диму від пахощів. Тихий і урочистий.

– Це тут? – насупився Ян Хе Цін.

– Це місце в Північному Королівстві, де вклоняються предкам і зберігають реліквії. Можеш зачекати тут, я зайду на хвильку, – сказав Сяо Юан, уважно дивлячись у очі Ян Хе Ціна.

Врешті, там все ще знаходилась пам'ятна табличка покійного імператора.

Ілюстрація нашої команди. Ілюстраторка: ttartist Ян Хе Цін кивнув.

Сяо Юан змахнув з одягу попіл, привів себе до ладу, зійшов сходами і зайшов до храму.

Святилище надійно охоронялося. Хоча охоронці й здивувалися появі Сяо Юана, вони не наважилися його зупинити. Сяо Юан легко та невимушено зайшов до зали.

Всередині зали знаходилися меморіальні таблички предків. Всі були прикрашені каліграфічними золотими ієрогліфами. Тут горіли пахощі та стояли підноси з фруктами і свинячими головами. Сяо Юан трохи подумав і вклонився.

В книзі, на третій день після нападу на Північне Королівство, Ян Хе Цін спалив це місце дотла.

Всі меморіальні таблички, включно з тою, що вшановувала покійного імператора, були розбиті та викинуті перед головними воротами міста; тисячі людей розтоптали їх, ніби це було сміття.

Сяо Юан підняв голову й окинув всю цю урочистість навколо поглядом. Подумати тільки, що зараз Ян Хе Цін чекає на нього ззовні, ніби це якийсь сон.

Емоційно зітхнувши, Сяо Юан згадав чому сюди прийшов і почав оглядатися навколо.

Ян Хе Цін терпляче чекав на вулиці і, за п'ятнадцять хвилин, Сяо Юан з'явився перед ним.

Сяо Юан заходив з пустими руками, але, коли він вийшов, у його руках був меч. Він підійшов до Ян Хе Ціна і простягнув меч чоловікові:

– Ось, це твоє.

Очі Ян Хе Ціна округлились від здивування. Він взяв меч і обережно протер ножни.

На рукоятці був вигравіруваний золотий дракон, клинок був тонкий, гострий і відблискував блідим холодним світлом. Відкинувши волосся назад, Ян Хе Цін придивився. Юнак ледь не захлинувся від здивування: