Глава 32. Як головний герой, ти можеш робити все, що тобі заманеться.

Ніхто не йшов за ними і вони не взяли імператорську карету. Два чоловіка повільно йшли із заходу на схід палацу від самого ранку, поки, нарешті, Сяо Юан не зупинився.

Ян Хе Цін підняв голову й подався вперед. Усе навколо було в жару й диму, можна було відчути запах їжі. На вході до цього місця два слова прикрашали табличку: “Імператорська Кухня”

– Що це за місце? – поцікавився Ян Хе Цін.

– Якщо чесно, я загубився, – відповів Сяо Юан з невинною посмішкою.

– …

– Не дивися на мене так, я не знаю палацу. Вчора я запитав дорогу, але, врешті, палац просто величезний і проходи між дворами виглядають надто схоже. Я загубився по дорозі, – Сяо Юан підняв руки вгору.

Ян Хе Цін витріщився на нього й почав відчувати, як у його голові зароджується біль:

– Тоді чому ти зупинився?

Сяо Юан потер живіт і глибоко зітхнув:

– Я зголоднів. А потім згадав, що імператорська кухня десь поблизу і прийшов сюди.

Очі Ян Хе Ціна безпорадно замиготіли:

– Тоді піди й візьми собі щось поїсти. Зажди, ти що робиш?

Сяо Юан матеріалізував з повітря шматок шовкової тканини, прикрив ним пів обличчя і зав’язав вузол на потилиці:

– Я замаскуюся, щоб мене не впізнали, аби уникнути небажаного шуму. Потім, ми знайдемо якесь місце, де наповнимо шлунки.

– …

“

“

“Якщо імператор піде і вкраде їжу, хіба це не підніме шум?!”