脱壳 tuōqiào вирватись із шкарлупи, оболонки.
Ілюстраторка: nekromi
Чжоу Цзишу відчув погляд — хтось витріщався на нього. Він обернувся й зустрівся очима з Є Байї.
Той стояв неподалік, так само посеред натовпу.
Він жодним чином не привітав Чжоу Цзишу, навіть кивком. Є Байї все продовжував, не моргаючи, дивитися на нього. Його спокійний вираз обличчя був схожим на той, який він мав, коли сказав: «Ти ось-ось помреш».
«Саме так, — мовчки подумав Чжоу Цзишу. — Я ось-ось помру, але провів життя ховаючись, як боягузлива черепаха, яка за перших ознак страху втягує голову в панцир».
І що тут такого? Він уже зайшов так далеко, хіба є сенс і надалі бути таким обережним? Для кого він знову плів усі ці схеми та інтриги? Хіба життя, проведене без жодних імпульсивних дій, не було задушливим і жалюгідним?
У той момент Чжоу Цзишу збагнув, що його найсильнішим бажанням було нарешті вирватися зі своєї захисної оболонки та безстрашно подивитися на цей світ.
Раптом серед натовпу, що безперестанку лаявся, пролунав сміх.
Звук був настільки тихим, що не мав би виділятися серед усього того галасу. Але невідомо яким способом, він заглушив голоси інших.
З юрби вийшов сухорлявий чоловік із жовтуватим і непоказним обличчям. Він тихо промовив.
— Панове, що змусило вас на очах у всіх знущатися з дитини?
Очі Чжан Ченліна засяяли, а його губи рухалися, беззвучно промовляючи “шифу”.
Цао Вейнін уже відрекомендував Чжоу Цзишу Ґао Чуну. Тож, трохи повагавшись, останній привітався з ним.
— Брате Чжоу.
Ґао Чун був спантеличений. Людина перед ним випромінювала ауру, притаманну справжньому майстру, і в такому випадку він певно мав би його запам’ятати. Проте Ґао Чун не міг пригадати, щоб помітив хоч щось особливе, коли Цао Вейнін привів Цзишу в маєток. Він навіть не міг згадати повне ім’я чоловіка.
По його спині пробігли дрижаки.
Чжоу Цзишу поманив до себе Чжан Ченліна:
— Паршивцю, підійди сюди.