Ілюстраторка: nekromi
Ґу Сян розкрила парасольку, притискаючи до грудей ще одну, поки бродила під дощем. Її розшиті візерунками черевички переступали з каменю на камінь, розбризкуючи воду та заляпуючи штанини. Ґу Сян дрижала від поривів холодного вітру й почувалась так, наче в цьому світі не було нікого більш відданого та вірного, як вона в цю мить.
Роззирнувшись навколо, вона помітила чоловіка, що самотньо бродив під дощем з опущеною головою.
Вень Кесін промок наскрізь. Його одяг поприлипав до тіла, а сам він видавався доволі жалюгідним, однак, схоже, зовсім не зважав на свій зовнішній вигляд.
Ґу Сян підійшла ближче й гукнула:
— Господарю!
Вень Кесін навіть не обернувся, щоб поглянути на неї, але точно почув її голос, бо зупинився і чекав. Ґу Сян підбігла до нього та простягнула другу парасольку, глибоко в душі відчуваючи, що всі оці страждання під дощем просто даремна трата її зусиль. Адже, зважаючи на звичну поведінку її господаря та його зовнішній вигляд, вона була впевнена, що той знову робив свої брудні справи в непристойних закладах.
Тож, скривившись, Ґу Сян запитала:
— Господарю, ви знову вешталися десь?
Вень Кесін розкрив парасольку та зробив кілька кроків, перш ніж тихо відповісти:
— Ходив боротися.
— У ліжку? — уточнила Ґу Сян.
Як тільки Вень Кесін повернувся, витріщаючись на неї, Ґу Сян здогадалась ляснути себе по щоках, серйозно примовляючи:
— Дурний писку, чого ти вічно несеш якусь маячню? Кажи тільки правду! Сонце сходить на сході…
— А-Сян, — різко перебив Кесін, не поділяючи її жартів.
Ґу Сян блимнула очима. Почало дощити ще дужче. Стіна з потоків води була такою рясною, наче нагадувала туман, що ніяк не дозволяв Ґу Сян добре роздивитися вираз обличчя господаря. Після затяжної тиші Вень Кесін опустив погляд і тихенько мовив:
— Він сказав… Сказав, що скоро помре.
Ілюстрація від нашої команди. Ілюстраторка: omint
Ґу Сян здивовано хмикнула, неспроможна якось відреагувати: