“你方唱罢我登场” — цитата взята із книги “Сон у червоному теремі” 红楼梦, автора Цао Сюеціня 曹雪芹 та перекладається як: "ти закінчив співати, і я піднявся на сцену", значення: "безперервний потік змін, де один замінює іншого".
Ілюстраторка: nekromi
Пишні крони дерев, що зачаровували своїми зеленими шатами протягом усього року. Ледь вловимий гомін пташок, що заповнював собою весь простір навколо. Хвилясті гори, що нерозривним ланцюжком то здіймалися наверх, то опускалися вниз, нагадуючи тим самим звабливі вигини дівочого стану.
Це чудове місце звалось Наньцзянем.
Під старезним столітнім деревом стояв невеличкий столик, за яким сидів і щось сумлінно записував молоденький наньцзянський хлопчина. На вигляд йому було лиш років 10, проте його зосередженість не могла не вражати: він більше 2 годин* рівненько сидів в одній позі та, здавалося, що ніщо в цілому світі не могло порушити його спокій.
时辰 shíchen, «велика година», стародавній китайський спосіб для лічби часу. «Велика година» дорівнює 2 годинам у наші дні.
Поруч стояло відкидне крісло, на якому зі заплющеними очима відпочивав чоловік. Він був одягнений у вбрання країв Чжунюаню, а саме в довге чанпао з широкими рукавами. На його колінах лежала розгорнута стара книга, а біля ніг сидів маленький соболь. Ніхто не звертав на звірятко уваги, тому, знудившись, воно бігало за власним хвостиком.
У цей момент звідкись виринув наньцзянський воїн із листом у руках. Картина, що постала перед очима, змусила його стишити крок і мовчки зупинитись осторонь.
Чоловік у відкидному кріслі розплющив очі. Тепер він мав вигляд 25-26-річного пана, погляд персикових очей* якого заворожував своїм теплом та добротою. Коли він озирнувся навколо, можна було сповна розглянути його винятково красиве обличчя. Маленький в’юнкий соболь тим часом швидко застрибнув чоловіку в обійми, після чого виліз йому на плече та обвив хвостиком його підборіддя.
桃花眼 táo huā yǎn, «персикові очі», у Китаї так кажуть про очі, чий чуттєвий і добрий погляд може звести з розуму.
Воїн простягнув листа та ввічливо мовив:
— Сьомий Лорде, це лист від розпорядника Суна.
Сьомий Лорд ліниво потягнувся за листом та без особливого інтересу розгорнув його. Однак пробігшись очима по тексту, він враз випрямився та з оживленим поглядом запитав:
— Невже це справді він?
Малий соболь потягнувся своїми кігтиками до загадкового шматочка паперу, який так і вабив звірятко, хитаючись то вправо, то вліво. Проте господар, охайно підтримуючи тварину за гривку, опустив улюбленця на стіл.
У цей момент хлопчина підвів голову.
— Батьку, хто цей «він»?
Сьомий Лорд не відповів одразу. Він спершу підвівся, ступив два кроки вперед, а тоді, неквапливо згортаючи листа, почав говорити про щось зовсім інше:
— Луто, а чи пам‘ятаєш ти принцип світу, про який я тобі розповідав раніше? Я маю на увазі принцип, коли довго роз’єднане з часом повинно об’єднатись, а об’єднане — роз’єднатись. Пам’ятаєш?