Глава 15. Ніколи не бачив когось з настільки чистим серцем.

Погода була достатьньо холодною, аби змусити будь-яке обличчя посиніти, а колючий північний вітер завивав у безлиственних кущах шовковиці спустошеним виєм. Це був тільки початок зими, погода все холоднішала й холоднішала.

З першими променями сонця можна було почути, як три рази прокукарікав півень. Більшість слуг у палаці ще не прокинулись, але Ян Хе Цін вже стояв на подвір'ї з мітлою, готовий замітати.

Товстий шар снігу вкрив усе подвір'я, гілки дерев і огорожу. На перший погляд усе до горизонту було білим, змішавшись з небом, окрім червоної сливи в кутку подвір'я, яка прекрасно квітла.

Переконавшись, що поряд нікого немає, Ян Хе Цін взяв мітлу, ніби це був меч і виконав декілька прекрасних войовничих рухів.

Вгамувавши свої емоції, Ян Хе Цін почав ретельно замітати сніг. Пів години потому він майже закінчив і вже зібрався повертатися до своєї кімнати, як раптом, йому в голову прилетів сніжок.

Всередені сніжка був камінь, через що його лоб почав нестримно боліти. Коли Ян Хе Цін торкнувся його, очікувано, на пальцях залишилась свіжа кров.

Ілюстрація нашої команди. Ілюстраторка: ttartist

– Хахаха, – двоє низькорангових слуг тикали в нього пальцями та гидко сміялися.

– Гей, раб на прізвище Ян. Я чув, Його Величність нещодавно врятував тебе. Чому ж ти не в палаці Цзін Ян? – сказав товстий слуга, явно насміхаючись з Ян Хе Ціна.

– Подивися на нього. Він щодня мастить обличчя вуглем. Його величність, певно, й дивитися на нього не може, – зневажливо насміхався другий слуга.

Обличчя Ян Хе Ціна було повністю спокійне. Не промовивши ні слова, він розвернувся, збираючись іти до кімнати.

– Гей, зачекай! – поспішив зупинити його товстий слуга. – Ми просто хотіли поговорити.

Ян Хе Цін схилив голову й постарався пройти повз, але другий слуга схопив його ззаду за комір і потягнув назад:

– О, то ти не наважуєшся показувати своє безсоромне обличчя? Тепер коли ти побачив характер Його Величності, ти більше не розмовляєш зі слугами?

– Саме так! – на обличчі товстого слуги з'явилась огида й він жорстоко штовхнув Ян Хе Ціна.

Однак навіть після такого знущання, Ян Хе Цін не виказав анітрохи гніву й мовчки прийняв усе.

Євнух Чжао, який ховався в тіні, але все бачив, нахмурився.

– Євнухе Чжао, я думаю, цей чоловік – боягуз. Він не несе для нас ніякої загрози, – прошепотів до нього завідуючий персоналом Фен, той, що змусив Ян Хе Ціна стояти на колінах в снігу.

– Хах, йолоп, – євнух Чжао холодно подивився на нього.