Глава 12. Ніколи не бачив когось настільки покірного.
Сяо Юан ховався в кущах імперського саду. Взимку вітер був неймовірно холодним і кущі були вкриті товстим шаром снігу. Незважаючи на холод, Сяо Юан перебував у радісному очікувані.
Все це тому що сьогодні було рівно пів місяця після скарг старого генерала. В книзі Ян Хе Цін і принцеса Юн Нін зустрілися в цей день у павільйоні Цзінфен Юйлу. Саме цей павільйон знаходився зараз перед очима Сяо Юана!
Вигадана історія розвернеться в реальності, прямо на очах у Сяо Юана. Сяо Юан цього з нетерпінням чекав і радо потирав руки від нетерпіння!
Однак, навіть після заходу сонця, головний герой Ян Хе Цін все ще не з’явився.
Сніг ішов, не перестаючи, але навіть коли Сяо Юан не міг вимовити ні слова від холоду, він не збирався йти. Він тільки сильніше загортався своїми одежами та продовжував дихати.
За якийсь час він почув раптовий звук кроків, що наближався.
Сяо Юан пригнувся й тихенько придивився туди звідки лунав звук.
Це був Ян Хе Цін, чиє обличчя було досі вкрите вугіллям. Сяо Юан відчув розчарування. Потім почуття розчарування змінилось на подив.
Сьогодні точно був восьмий день лунації¹, коли краплі води замерзають у повітрі. Однак, Ян Хе Цін був одягнений у тонке вбрання з льону. В нього навіть не було верхнього одягу, який захищав би його від вітру!
¹ Лунація – зміна фази місяця
Руки Ян Хе Ціна виглядали змерзлими та потрісканими від холоду, заплямовані кров'ю, що давно висохла. Це була шокуюча картина. Ян Хе Цін почав замітати сніг. Сяо Юан здогадувався, що цю роботу йому доручив ніхто інший, як євнух Чжао.
Коли Ян Хе Цін зайшов до павільйона Цзінфен Юйлу, він не одразу почав замітати сніг. Натомість, він якийсь час стояв з виразом обличчя сповненого болю Схопившись одною рукою за живіт, він схилився підняти сніг з землі та закинув його до рота.
“Боже, це не занадто безжально???”
Сяо Юан сумно зітхнув, подумавши: “Як може головний герой гаремника бути таким загнобленим?! Він настільки зголоднів, що їсть сніг!”
“Ах, забудь. Він ось-ось зустріне принцесу Юн Нін і дехто буде за це суворо покараний.”
Сяо Юан легко зітхнув і продовжив мовчки слідкувати.
Однак хоча Ян Хе Цін був змушений переживати таку ганьбу, як тільки він взяв віник і почав працювати, його постава стала стрункою, наче соснове дерево. Його характер був винятковим і він випромінював визначну ауру.
Сяо Юан не міг подумки не кричати: “Подивіться на нього! Головний герой може перетворити віник на гострий та смертельний меч! У тих, хто наважується знущатися над ним, певно немає очей! Хіба ви не бачите його імператорську ауру? Чи німб протагоніста? Знущаючись з нього, хіба ви не відчуваєте холод, що пробігає по спині? Або біль, що приливає до шиї?!”