Ілюстраторка: omint
Чжоу Цзишу стояв перед Жовтим джерелом та щось собі роздумував, а потім повернувся назад: у напрямку дороги, якою прийшов. Подумки він запевняв себе, що це абсолютно бездумне рішення стрибнути в цю холодну прірву, скоріш за все, було спричинене тим, що за час перебування у клані Чжао, він сильно об’ївся та занудьгував. Кінець кінцем голова ордену Хуашань не був хорошою людиною, що вже й казати про його сина, який у своїх розпусних злодіяннях перевершив навіть батька*.
青出于蓝 qīng chū yú lá, «синю фарбу можна отримати з індиго», відомий китайський філософ Сюнь-цзи, стверджуючи, що можливості людського пізнання безмежні, сказав: 青取之于蓝，而青于蓝 «синю фарбу можна отримати з індиго, та вона буде синішою за індиго», наразі цей вислів трактують як «перевершити свого учителя/наставника».
До того ж усі вони були простими жителями цзянху — потрапити тут у немилість було звичною справою. Що ж стосується Юй Тяньцзє, то чи йому перерізали голову тими срібними нитками, а чи може його чоловіче достоїнство — у будь-якому випадку це не мало хвилювати Чжоу Цзишу.
Можливо, через моторошні історії Вень Кесіна, але у Цзишу раптом виникло вкрай погане передчуття: печеру огортала зловісна атмосфера. Підрахувавши, що за пазухою в нього залишилося не більше аніж два з половиною роки, Чжоу Цзишу хотів радше витратити залишки життя на допомогу нужденним та очищення власної карми, а не лізти із дещо схибленим чоловіком до незрозумілої чужої могили.
Коли Цзишу рушив у напрямку виходу, печерою прокотився стукіт якихось механізмів — і сотні сталевих ножів виринули зі стін, заблокувавши вузький прохід назовні.
Чжоу Цзишу пощастило, що він вчасно відступив, інакше його б пронизало наскрізь.
Він насупив брови, розглядаючи ножі, після чого перевів погляд на Вень Кесіна:
— Ну, і кому ти що поганого зробив?
Від несподіваного запитання Вень Кесін широко розплющив очі і, з невимовно ображеним виглядом, мовив:
— І чому це одразу саме я мав вчинити щось погане?
Чжоу Цзишу засміявся і похитав головою. Йому нічого не залишалося, як рухатися вперед вздовж Жовтого джерела, сподіваючись віднайти ще якийсь вихід.
— А що, ти хочеш сказати, що все це через мене? Взагалі, я нікому невідомий простолюдин, який лише нещодавно прибув у цзянху. Ніколи нічого не крав, не відбирав, тільки спокійненько собі подорожував… Кому б я міг перейти дорогу? — розказував Цзишу.
Вень Кесін на хвильку замовк, дивуючись такій зухвалій брехні свого супутника, після чого тихим голосом сказав:
— Супроводжуючи Чжан Ченліна, ти, починаючи від покинутого храму, вбив близько 32 людей, серед яких 4 були надзвичайно небезпечними, до прикладу, Цінь Сун…
— Яка ж дурня, їх було не більше 11! До того ж, більшість загинуло саме від рук твоєї маленької служниці, — відповів Цзишу.
— Тож, це точно ти.
Вень Кесін, простягнувши руки вперед, продовжив:
— Відтоді, коли я покинув дім та подався в цзянху, ці руки навіть курки не вбили, що вже й про людину казати! Кому б я міг потрапити в немилість?