Глава 84. Наша головна ціль: Принцеса! Принцеса! Принцеса!

Сяо Пін’ян міцно обійняла принцесу Юн Нін, так, аби вона не бачила тіла на землі. Тоді вона витягнула меч з грудей худого солдата, розплескуючи кров. Проте жодної краплі не потрапило на принцесу.

Принцеса Юн Нін відкрила очі і не повірила тому, що бачить. Вона заплакала, все її тіло тремтіло, але не через страх. Вона міцно схопилась за рукав Сяо Пін’ян так, ніби людина перед нею зникне, якщо вона відпустить хоч на секунду:

– Пін’ян? Пін’ян… Пін’ян?

– Вибач, я запізнилась. Пробач, пробач, – Сяо Пін’ян витерла кров з рук і турботливо торкнулась волосся принцеси Юн Нін.

Було зрозуміло, що вона не боялась, ні коли її країну захопив ворог, ні коли вона залишилась сама, чекати. Вона не панікувала коли цей солдат образив і принизив її. Але чому ж, коли її почали заспокоювати, увесь жаль, раптом сплив на поверхню, перекрив горло і надавив на серце зсередини?

Принцеса Юн Нін не знала чому вона, відчувши як руки Сяо Пін’ян ніжно її огорнули, почала ридати. Вона плакала так, ніби намагалась виплакати всі почуття, які вона намагалась витіснити. Коли вона нарешті витерла сльози, вона знову стала тією невинною дівчиною, що танцювала і її рукави коливалися на вітру.

Коли емоції трохи вщухли, принцеса Юн Нін витерла почервонілі очі і схлипнула:

– Пін-пін’ян, ти, чому ти тут?

Ілюстрація від нашої команди. Ілюстраторка: Тао.

– Новини про війну між Північним Королівством і Південним Королівством Ян досягли Західного Королівства Шу. Через те, що в Західного Шу хороші відносини з обома державами, ми не могли вислати війська, тому я вирішила прийти сама.

– Ти, ти, ти прийшла сама?

– Не зовсім. Я не могла привести армію, але я привела свою команду. Я все ж не наважилась йти з військовими до палацу, бо боялась порушити відносини між країнами. Тому я прийшла по тебе сама. До речі, за Імператорським Містом, там, де ми зупинились, ми зустріли двох чоловіків, ходімо хутчіш туди, – сказавши це, Сяо Пін’ян взяла руку принцеси Юн Нін. Вони вже майже вийшли з палацу, але раптом зупинились.

Ян Хе Цін стояв на вході до покоїв. Його погляд впав спочатку на принцес, а потім на два трупи на підлозі і знову на Сяо Пін’ян.

Сяо Пін’ян витягнула тонкий меч і стала на захист Юн Нін і себе. Закусивши губу, вона почала думати над тим що сказати далі.

Ян Хе Цін спокійно оглянув розсипані всюди золоті і нефритові дорогоцінності, а потім побачив розірваний одяг принцеси Юн Нін. Склавши ці дві речі, він більш-менш відтворив, що тут сталося, в своїй уяві.

Сяо Пін’ян вгамувала паніку, що почала наростати в її душі й впевнено сказала:

– Солдати Вашого королівства…

– В моєму війську немає солдатів, що не дотримуються військової дисципліни, – безпристрастно перебив її Ян Хе Цін, а тоді повернувся, з наміром йти назад. – Якщо хочете покинути імператорський палац – західну сторону ніхто не охороняє.

Сяо Пін’ян і подумати не могла, що Ян Хе Цін так просто їх відпустить. На секунду вона аж зціпеніла, але потім сховала свій меч: – Дякую.