Глава 82. Наша головна ціль: не вмерти! Не вмерти! Не вмерти!

❗️Попередження❗️ Шановні читачі, якщо для вас чутлива тема селфхарму, радимо утриматись від прочитання глави. З турботою, команда Лиходія.

Зрозуміло!!!

Як і очікувалось, щоб запустити оригінальний сюжет, потрібна локація!!!

Сяо Юан кивнув і, кульгаючи, повільно пішов до своїх покоїв.

Падав сніг, одяг Сяо Юана промок. І, оскільки він був одягнений у тонкий халат, усю ніч його морозило. Зараз, в його очах пливло, а ноги ледве слухалися, змушуючи спотикатися на рівному місці. Кожні десять кроків він був змушений зупинятися на передишку, його спина згорбилась, а плечі заокруглились від втоми так, ніби на них лягли тисячі тон ваги. Від цього кинджал, схований у нього за пазухою, поряд із двома шпильками і стрічкою для волосся, впився в шкіру, а сильний біль повернув ясність розуму і не давав холоду поглинути його залишки. Він намагався сконцентрувати крихти енергії на тому, щоб рухатись вперед, не помічаючи Ян Хе Ціна, який обережно йшов за ним з сумом і болем в очах.

Ян Хе Цін кілька разів намагався щось сказати і простягав руку. Але, врешті, він так і не насмілився нічого сказати і ці невимовлені слова замело снігом. Він повільно простягнув руку, долоня стиснулась в кулак і повернулась на місце.

І так, зазвичай п’ятнадцятихвилинна дорога до покоїв, зайняла півгодини.

Сяо Юан зупинився перед входом, видихнув велику хмару білого туману і обернувся обличчям до Ян Хе Ціна.

Вони дивились один на одного після кількох місяців розлуки. Проте, цього разу, їхні емоції були не такими очевидними, приховані у глибинах їхніх сердець. Сяо Юан думав: “Що відчував молодий імператор Північного Королівства коли побачив перед собою такого елегантного і незрівнянного чоловіка?

Він відчував більше гнів чи страх? Чи, навпаки, його страх був сильніший від ненависті? Що відчував молодий імператор, коли Ян Хе Цін виривав кістки з його все ще свідомого тіла?

І як щодо Ян Хе Ціна? Чи зміг він випустити пар?

Він мав відчути полегшення: вороги, що колись знищили його родину і забули про його країну; ті, хто знущався і ненавидів його; ті, хто змушував його повзати у багнюці – всі втрачали будь-яку важливість під одним вмілим ударом меча.”

Сяо Юан дивився як Ян Хе Цін підходить ближче. З моменту, як Ян Хе Цін пішов, він часто програвав цей момент у своїй уяві. У своїх снах, іноді, він був імператором Північного Королівства, іноді – спостерігачем ззовні. Та не важливо яку роль він відігравав, він завжди відчував холод і страх.

Але зараз, коли цей момент настав, Сяо Юан зрозумів, що зовсім не боявся Ян Хе Ціна. Він спокійно стояв, так само як і минулі рази коли Ян Хе Цін підходив до нього.

Проте, після всього, що сталося до цього моменту, нічого не було як тоді.

Сяо Юан опустив погляд і витягнув з-за пазухи кинджал. Побачивши це, Ян Хе Цін перестав підходити і почав уважно вдивлятися у рухи Сяо Юана. В його очах не було навіть натяку на те, що він міг би дивитись ще кудись.

Сяо Юан зробив глибокий вдих і провів лезом кинджала по руці, залишаючи глибокий поріз на власній шкірі.

При таких умовах краще вже вбити себе самому, ніж змушувати Ян Хе Ціна марати руки.