Глава 102. Цього разу я дійсно жалкую, що врятував цю людину.

Сяо Юан неочікувано привіз жінку. Спочатку Ян Лю Ан та Сяо Фен Юе здивувались, але згодом це прийняли. Врешті, навіть якби Сяо Юан вирішив привезти ще десять жінок і влаштувати гарем, вони не сказали б нічого проти.

Третя тітонька кілька днів про це думала. Однак, оскільки всі стосунки в цьому маєтку з самого початку були  дивними, нічого такого щоб ще жінка жила з ними.

У відповідь на суцільне прийняття, Лінь Шеньлін добросовісно працювала щоб відплатити за доброту. З моменту як вона приїхала, в маєтку не було ані плямки. Дворик був вичищеним, бічні кімнати світлими й охайними, простирадла випраними й висушеними, якщо погода була ясною. Всі страви були дуже смачними і, лише за кілька днів, Шеньлін вивчила вподобання кожного, тому улюблені фрукти кожного часто стояли на столах в їхніх кімнатах.

Сяо Юан знав, що Лінь Шеньлін характерно дбати про інших, та це було аж надто багато турботи! Не дивно, що в книзі коли Ян Хе Цін почувався самотньо чи бісився, першою, про кого він згадував була Лінь Шеньлін.

Коли Сяо Юан усвідомив, що день, коли Лінь Шеньлін має врятувати Ян Хе Ціна наближається, він все більше і більше нервував і нагадував Шеньлін ходити у гори якомога частіше.

Все ж, якщо Лінь Шеньлін врятує Ян Хе Ціна і повернеться з ним до маєтку, як Сяо Юану дивитися йому в очі? Що Ян Хе Цін подумає про нього?

Сяо Юан нервово стискав пальці, розуміючи, що Ян Хе Цін вже певно пустився берега і безупинно набирає собі гарем. Його вже не зупинити і він вже не стане таким як був колись. Оскільки Сяо Юан чоловічий персонаж, та ще й гарматне м’ясо, краще йому до головного героя близько не підходити.

Тому Сяо Юан підійшов до Лінь Шеньлін і наголосив, що, якщо вона допоможе комусь в горах, вона нізащо не може приводити його до маєтку.

Лінь Шеньлін, хоч і не розуміла, але покірно кивала головою. В результаті, наступного дня, коли вона зустріла пораненого чоловіка, вона згадала настанову не приводити його до маєтку. Натомість, Лінь Шеньлін привела його до лічниці.

Так вже вийшло, що Сяо Юан в той день допомагав у лічниці.

Життя у селищі було комфортне і більшість з тих, хто приходив до лічниці, пригодили з головним болем, легкою хворобою, або гарячкою. Все вирішувалось простим прийомом ліків та й все. Сьогодні, світлого весняного дня, Чжан Чансун та Чжан Байчжу пішли в гори збирати медичні трави, залишивши Сяо Юана скручувати пігулки, поки він не знудився і не почав куняти. Раптом почулись крики Чжана Байчжу, а потім він вбіг з вулиці:

– Батьку!

Сяо Юан зевнув і відповів:

– Шифу ще не повернувся.

Чжан Байчжу підбіг до Сяо Юана, кинув недороблені пігулки до банки і таємничо підморгнув:

– Сяо Юане, твій ґеґе зараз тобі щось цікаве покаже!

Сяо Юана не цікавило що він там зібрався показувати. Він тільки побачив як Чжан Байчжу дістав з корзини на спині гілку й поклав на долоню. Гілка була відламана, з яскравим листям. Видно було, що її відламали нещодавно і на ній було кілька ягід розміром з мідяк, круглих і червоних.

Чжан Байчжу зірвав ягоду впихнув її Сяо Юанові до рота.