Том перший. Далека подорож пташки Пен.*

                            **1 глава. Запах матері**

Пен — гігантська птиця в старокитайській міфології. Крила Пена подібні до дощових хмар, величина його спини — більше тисячі кілометрів.

Чен Цяню було десять років*, але він ріс надто повільно, відстаючи від однолітків.

У Китаї дитині відразу після народження виповнюється один рік, а потім їй будуть додаватися роки після кожного проходження Нового року згідно з місячним календарем, а не в день офіційної дати народження.

Опівдні він переніс дрова з подвір’я до головної кімнати. Йому не вдалося втримати всю в’язку, тож довелося двічі бігати туди-сюди, після чого він витер піт й почав готувати. Ці кілька днів його батько приймав вдома гостей, тож усі домашні справи, як-от миття посуду, приготування їжі, розпалювання вогню та рубання дров, лягли на плечі Чен Цяня, перетворюючи його на коротконогу дзиґу, готову здійняти поривчастий вітер у будь-який час та в будь-якому місці. Через низький зріст Чен Цяню було важко впоратися з казаном, тож він знайшов у кутку головної кімнати невеликий табурет й став на нього. Незважаючи на різну довжину всіх чотирьох ніжок, Чен Цянь навчився готувати на ньому ще в шість років. Багато разів він за волосину від того, щоб впасти та перетворитися на бульйон, але з часом навчився підтримувати хитку рівновагу. Саме тоді, коли Чен Цянь, стоячи на табуреті, підливав в казан воду, додому повернувся його старший брат.

Старшому синові сім’ї Чен уже виповнилося п’ятнадцять . Від нього пахло потом, і він мовчки зайшов у головну кімнату, озирнувся й спустив молодшого брата з табурета, штовхнувши його собі за спину.

— Залиш це мені, можеш піти погратися, — сказав він приглушеним голосом.

Звісно ж Чен Цянь не був таким безсердечним, тож нікуди не пішов.

— Старший брате, — слухняно промовив він, а тоді, голосно зітхнувши, присів навпочіпки й почав роздмухувати полум’я.

Чен Далан* глянув на нього й нічого не сказав.

У китайській сім'ї старшого сина часто називають Далан (大郎), другого сина називають Ерлан (二郎) і третього – Саньлан (三郎).

У родині Чен було троє синів. Чен Цянь був другим, тож до подій, що сталися напередодні ввечері, коли до них прибув гість, його називали «Чен Ерлан».

Далан знав, що навряд чи його брат зможе ще колись назватися цим прізвиськом, бо незабаром він змінить ім’я й вирушить у далеку подорож.

Гість, який завітав напередодні, був даоським священиком. Він хвалився, що називає себе «Мучунь чженьжень»*, але, судячи з зовнішнього вигляду, він навряд чи володів справжніми навичками. З рідкою козлячою борідкою, трикутними напівзаплющеними очима та тонкими оголеними ногами, що виглядали з-під мантії, він більше скидався на спритну ворожку, яка дурила людей і заробляла на цьому, ніж на справжнього Безсмертного.

Чженьжень, буквально: «істинна чи справжня людина» — китайський термін, що вперше з'явився в «Чжуан-цзи», що означає «даоський духовний учитель» і перекладається як «Довершена Людина».

Чженьжень проходив повз їхній дім під час своєї подорожі та підійшов, щоб попросити води, але не очікував зустріти Чен Ерлана.

Чен Ерлан тоді щойно повернувся додому. Він був на околиці села в старого тоншена*, який неодноразово провалював імператорські іспити, але все одно набирав учнів та навчав їх читати. Тоншен вимагав занадто високу оплату за свої мізерні знання. Він не приймав таких речей, як саморобне в'ялене м'ясо, фрукти чи овочі, вимагаючи лише справжнє золото та срібло. До того ж сума була неточною, бо якщо хтось зі студентів його гнівав, він починав вимагати ще більше.

Тоншен: у перекладі з китайської – просто «учень» і означало лише те, що поважний тоншен має право складати третій іспит на отримання наукового ступеня.